16 листопада у Києві відбувся круглий стіл “Кращі практики участі громадських організацій у реалізації антикорупційної політики в країнах ЄС і Східного партнерства”. Участь у заході взяли експерти, державні діячі, представники громадських організацій та ЗМІ,
Іван Пресняков, директор програми «Політичний процес та належне врядування» Інституту публічної політики, у своїй доповіді зазначив, що, на жаль, український досвід боротьби з корупцією навряд чи може бути позитивним прикладом. За словами експерта, в Україні процес розробки антикорупційної стратегії здебільшого ініціювався ззовні та проходив в рамках політичного протистояння. Як відзначив І. Пресняков, попередній уряд “не досить серйозно відносився до Концепції подолання корупції від 2006 року. Не було також і системного моніторингу виконання положень цього документу, а також системної співпраці українських НУО та влади. Саме тому не було напрацьовано необхідного досвіду.
Якщо говорити про політичний контекст, в якому розроблялася нова Національна антикорупційна стратегія на 2011-2015 роки, то він, на думку І. Преснякова, також є “частиною проблеми, а не рішення”. Зміни в політичній системі України та централізація влади навколо Президента, що відбулися останнім часом, сприяли тому, що під час розробки документу значна увага приділялася питанням “хто буде розробляти стратегію”, “хто координуватиме”, в той час як предметні питання випадали з дискурсу, наголосив експерт Інститут публічної політики. Разом з тим, з утворення у 2010 році Національного антикорупційного комітету мало місце дублювання функцій, адже інститут урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики ліквідовано на той момент не було.
Говорячи про Національну антикорупційну стратегію на 2011 – 2015 роки, затверджену 21 жовтня 2011 року, І. Пресняков відзначив, що документ містить 15 пріоритетів, які, втім, є досить неконкретними, тому оцінювати його досить складно. Говорячи про вплив третього сектору, експерт зауважив, що українські НУО не були готові здійснити вагомий вплив на процес розробки стратегії. Нез’ясованим також є і питання участі представників громадянського суспільства у розробці Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки.
Представник Інституту справ публічних (Польща) Гжегож Маковскі, в свою чергу, зауважив, що Польщі, незважаючи на відсутність антикорупційної стратегії та програми свого часу вдалося впровадити багато антикорупційних механізмів. Вперше антикорупційна стратегія як документ з’явилася у Польщі у 2002 році внаслідок “зовнішнього тиску” ЄС. Країна, за словами Г. Маковскі повинна була продемонструвати, що готується до вступу у Європейський Союз та відповідає Копенгагенським критеріям. Разом з тим, антикорупційної політики в країні не було – лише політика, спрямована на інтеграцію Польщі до ЄС.
Парадоксальним, на думку експерта, є також те, що уряди, що реалізували свою політику протягом 2002-2005 років, “виявили себе як найбільш корупційні з 1989 року, проте, водночас, прийняли найбільшу кількість антикорупційних документів”. Антикорупційну стратегію, як відзначив Г. Маковскі, також було затверджено урядом, а не Президентом. 90% положень цієї стратегії передбачали зміни до законодавства, що “є досить типовим для Польщі”. Окрім того, антикорупційна стратегія не містила індикаторів оцінювання, конкретних цілей, а також власного бюджету. Разом з тим, документ не було обговорено з представниками громадських організацій Польщі. Лише в 2005 році координаційний комітет запросив польські НУО для оцінки виконання стратегії та надання рекомендацій, внаслідок чого було розроблено проект нової антикорупційної стратегії за участі громадських організацій. Загалом, як наголосив Г. Маковскі, питання недостатньої участі громадянського суспільства в процесі розробки антикорупційної політики є відповідальністю обох сторін – з одного боку немає волі у представників влади долучати громадськість до прийняття рішень, з іншого – НУО також мають слабкі сторони.
Степан Раттай, представник громадської організації “Oživení” (Чехія), говорячи про досвід своєї країни, відзначив, що у 2010 році, коли в Чехії був “час великих виборів”, до кампанії долучилися 2 нові партії, основним пріоритетом яких була боротьба з корупцією. Прийшовши до влади, ці партії створили дорадчий комітет для розробки антикорупційної політики, до якого увійшли також і громадські організації. Завдяки таким спільним засіданням, зауважив експерт, “виконувалося дуже багато корисної роботи”. Таким чином було розроблено нову антикорупційну стратегію, що містить 3 ключові складові - превенція, прозорість та покарання. Також важливими напрямками є просвітницька та навчальна робота, робота з органами муніципальної влади тощо, зауважив С. Раттай. Виконання стратегії та успішність втілення її положень на практиці моніторить дорадчий комітет. Так, як відзначив експерт, наразі можна визначити такі недоліки антикорупційної стратегії як обмежена концептуальна архітектура, недостатня ієрархія пріоритетів та відсутність санкцій.
Галіна Бостан, експерт Центру аналізу та попередження корупції (Молдова), у своїй доповіді відзначила, що 7 липня 2011 року парламент Молдови прийняв постанову про затвердження національної антикорупційної стратегії. За словами експерта, стратегія містить 8 розділів та 2 додатки – щодо логічної основи впровадження національної антикорупційної стратегії та методологію оцінки та моніторингу впровадження національної антикорупційної стратегії. Ціллю документу є зниження рівня корупції в публічному та приватному секторах, а загальним завданням – перетворення корупції в “невигідну та ризиковану дію”, а також “створення клімату нульової терпимості до феномену корупції”. Дії ж щодо впровадження стратегії передбачають дослідницьку, законодавчу, інституційну та освітницьку складові, відзначила Г. Бостан.
Тамар Кордзая, що представляє Асоціацію молодих правників Грузії, зауважила, що історія правової антикорупційної діяльності в її країні нараховує 12 років. Новий етап антикорупційних дій розпочався в 2004 році, а вже в 2005 році була створена нова робоча група, до роботи якої були залучені представники НУО, проте без права членства. Остання антикорупційна стратегія, за словами Т. Кордзая, була прийнята в 2010 році та містить План дій на 3 роки. Одним з ключових недоліків документу, на думку експерта, є нечіткість індикаторів виконання положень Плану. Говорячи про залученість громадських організацій до розробки антикорупційної стратегії, Т. Кордзая відзначила, що часові рамки, які надаються НУО для вивчення документів, недостатні, що, в свою чергу, не дає можливості їм напрацювати чіткі та детальні рекомендації.
Надя Кайданович | Європейський простір